Система вимірювання ближнього-біту в інструментах для каротажу нафти-під час-буріння складається з двох компонентів: ближнього{3}}розрядного вимірювального переходника та ближнього-розрядного приймального переходника, які обмінюються даними через бездротову систему передачі. Основні методи передачі включають передачу імпульсів бурового розчину, передачу електромагнітних хвиль і передачу акустичних хвиль.
До-вимірювальний переходник під’єднується до бурового долота та в основному містить датчики, передавальну антену, схему керування та акумуляторну батарею. Схема керування отримує свердловинні дані, такі як геологічні та інженерні параметри, обробляє дані та надсилає сигнали на передавальну антену, яка випромінює сигнали у вигляді електромагнітних хвиль на приймальну антену.
Розташований над гвинтовим свердлом ближній-розрядний приймальний переходник складається з приймальної антени, схеми керування, схеми живлення та модуля пам’яті. Він відповідає за прийом сигналів, що передаються передавальною антеною, а потім за обробку та збереження сигналів. У-системі геонаведення приймальна підводна станція також може спілкуватися з системою MWD (вимірювання під час буріння), щоб передавати дані назад на поверхню через MWD.
Технологія передачі імпульсів бурового розчину є широко використовуваним методом передачі даних у каротажі під час буріння в даний час з максимальною швидкістю передачі лише 4–10 біт/с. Це певною мірою задовольняє попит на-передачу даних у реальному часі.
Електромагнітна бездротова передача не потребує бурового розчину як носія сигналу та має кращу адаптивність до буріння із заниженою рівновагою. Однак через поглинання сигналу пластовими середовищами його глибина застосування при бурінні нафти значно обмежена, як правило, не перевищує 3000 метрів.
Незалежно від того, чи використовується передача імпульсів бурового розчину, акустична передача чи електромагнітна передача, надто низька швидкість телеметричних даних завжди була складною проблемою, яка серйозно зменшує прогрес буріння та збільшує експлуатаційні витрати. Тому вдосконалення в цій сфері необхідні.
Акустична інформація, яка потребує обробки-в реальному часі, телеметрично передається на поверхню за допомогою імпульсів бурового розчину, тоді як велика кількість результатів обробки та необроблених даних про форму хвилі тимчасово зберігаються у високо-ефективній пам’яті. Це зменшує навантаження на передачу та максимально зберігає всі необроблені дані під час буріння.
Інший підхід полягає в застосуванні свердловинного методу зберігання: акустична інформація для-обробки в реальному часі телеметрично передається на поверхню за допомогою імпульсів бурового розчину, тоді як масивні оброблені результати та необроблені дані про форму хвилі тимчасово зберігаються у високотемпературній-пам’яті, а дані витягуються після відключення. Це зменшує обсяг передачі даних і максимізує збереження всіх вихідних даних під час буріння.
Перевагами є низька вартість і надійне зберігання даних. Недоліком є те, що-дані в реальному часі неможливо отримати на поверхні для керівництва бурінням.
Для каротажу-під час-додатків із великими обсягами даних, таких як каротаж-під час-зображення буріння, зазвичай використовується комбінація передачі в реальному-часі та свердловинного зберігання: передача в-реальному часі для критичних інтервалів і свердловинне зберігання для інших інтервалів.
Ці пам’яті для реєстрації-під час-свердління повинні мати стійкість до високих{2}}температур. Вони повинні забезпечувати запис даних при високих температурах 175 градусів або навіть вище 200 градусів і підтримувати цілісність даних протягом тривалого часу в середовищах із високою{6}}температурою.